25 февраля исполняется 143 года со дня рождения известной украинской поэтессы Леси Украинки. Трижды Леся Украинка посещала Евпаторию. Здесь она черпала вдохновение для создания поэтических призведений, многие из которых вошли в сборники «Кримські спогади» и «Кримські відгуки».

Именно в Евпатории 16 августа 1890 г. поэтесса написала свое первое стихотворение о Крыме «Тиша морська»:

Певно, се країна світла
Та злотистої блакиті,
Певно, тут не чули зроду,
Що бува негода в світі!

Важное место в наследии Леси Украинки занимают письма, отправленные из нашего города. За свою жизнь она написала более тысячи писем родственникам и знакомым. Для больной, страдающей костным туберкулезом поэтессы нередко это был единственный способ общения. Существует 18 писем, отправленных Л. Украинкой из Евпатории в 1891 и 1908 гг. Каждое письмо доносит до нас ее мысли и чувства, рассказывает о погоде, о впечатлениях от морских прогулок, ценах на услуги, дает ценную информацию о санаторно-курортном лечении в Евпатории того времени.

Для Леси Украинки поездки в Евпаторию были не просто отдыхом, приезжая сюда, она верила, что именно морские купания и целебный климат окажут благоприятное воздействие на ее здоровье. Под сухим евпаторийским ветром, под горячими солнечными лучами самочувствие Леси значительно улучшалось – «минула пропасниця лиха, а з часом и тремтіння в руках». «Сподіваюсь від моря дуже багато – спасибі йому та південному сонцеві…» – пишет Леся в письме к известному литературному деятелю Михаилу Павлику.

В июне 1891 г. Леся Украинка приехала в Евпаторию вместе с матерью Ольгой Косач-Драгомановой, известной в украинской литературе под псевдонимом Олены Пчилки. Через несколько дней мать вернулась домой, а Леся осталась в Евпатории. В этот период Леся Украинка проживала в доме караима Мичри по ул. Фонтанной (ныне ул. Революции, 41).

Евпатория в конце XIX века была небольшим уездным городом, постепенно развивающимся как курорт. Здесь проживали люди разных национальностей – русские, украинцы, караимы, крымские татары, евреи, армяне, греки, крымчаки и представители других народов. Лесю Украинку интересовали местные языковые диалекты, даже сам адрес ее проживания в нашем городе. Так, в письме к М. Павлику 22 июня 1891 г. поэтесса сообщает: «Моя адреса на сей місяць така: Россия, Евпатория Таврической губ., Фонтанная ул., дом Mичpи, бывш. Шакая. Не загубіть листа, бо такої чудної адреси неможливо запам’ятати, я сама її раз у раз забу­ваю». За весь период пребывания в нашем городе Леся так и не смогла найти здесь себе подругу или собеседницу, не с кем было общаться «рідною мовою».

Именно поэтому приезд брата Михаила в июле 1891 г. внес разнообразие в отдых Леси в Евпатории. Вместе с братом они катались на лодке в море: морские прогулки дарили ей вдохновение. Так появились стихотворения «На човні», «Негода», «Безсонна ніч». В Евпатории Леся с удовольствием наблюдает за изменениями погоды на море. В письме к матери она пишет: «Останнього тижня прибой був дуже великий, такий, що аж дошки з купалень виривав, і через те ми ніяк не могли вибрати часу поїхати човном, сьогодні море стишується, отже, може, поїдемо. Тепер настали чудові місячні ночі, і море показує свої фокуси, які тільки знає. У морі, звичайно, п’явок та жаб нема, але зате одного дня такий був наплив морських сердець та медуз стільки… Морських котів і слиху немає, се, мусить бути, якась легенда. (Але) Ми… далеко в море не заганяємось, перші дні то нас трохи інтересувало, а тепер ми вже привикли до моря і воно до нас, то ми одно до другого дуже спокійно відносимось… Євпаторія йому (брату) сподобалась, власне, євпаторійське море». В письме к дяде М. Драгоманову Леся сообщает: «тутешнє морське купання, то таке, що, певне, кращого не можна на цілому Чорному морі знайти… А тут саме сонце та море своїм блеском та грою додає мені одваги і надії».

Она радуется солнцу, морю и сообщает своей матери: «Тепер можу сказати напевне, що сей рік більше мені принесе користі, ніж всі… лимани, Саки, разом зібрані». А 19 июля решительно заявляет «зостанусь в Євпаторії, бо купання ліпшого від тутешнього нема нігде, як відомо… Взагалі моє здоров’я тепер дуже добре… Мені таки добре в цьому сонці та морському повітрі; через плавання у мене розвились мускули на руках.» Из писем мы также узнаем, что в этот период Леся работала над поэмой «Лунная легенда», заканчивала писать повесть «Жаль».

Письма Леси рассказывают нам и о ценах, существовавших в то время в курортной Евпатории: «хати наймають за 40–50 р. на місяць… Крім того, на все життя в місяць тут досить 25 р. На одного»; «…що до лікування на Мойнаках перша грязева ванна… обходиться 12 рублів! На сьому Мойнакові обдирають людей гірше, ніж де б то не було».

В третий раз Леся Украинка приехала в Евпаторию вместе со своим мужем музыковедом и фольклористом Климентом Квиткой в мае 1908 г.

К этому времени Евпатория уже стала популярным курортом, о песчаных евпаторийских пляжах и хорошем купании было известно далеко за пределами Крыма. Сначала супруги остановились в гостинице «Россия» (ныне жилой дом на наб. им. В. Терешковой), затем через несколько дней перебрались в «Приморскую санаторию» (ныне сан. «Приморский», ул. Дувановкая, 6): жили в номере 4, затем переселились в 14-й номер. Письма, отправленные из Евпатории в это время, рассказывают о лечении в «Приморской санатории». Вот как об этом сообщает Леся своей сестре Ольге: «Я, власне, маю тут все, що мені треба: теплоту, сухість, дієту, впорядкований режим… Санаторія ця робить добре враження, і порядок в ній заведено добрий; медичною частиною заправляють лікарі…»

В Евпатории Леся Украинка искала работу для своей сестры. В «Приморской санатории» она узнала о свободной вакансии медсестры и сообщила об этом Ольге: «Плата тут 70 р. в місяць, але без стола і квартири, обов’язки – наглядати над гідропатією і робити електризацію…, для масажу і гімнастики тут є масажистка і фершалка. Тепер знаю, що більшості роблять з самого ранку обливання або всього тіла, або якоїсь частини, потім так звані «воздушные ванны», себто хворі бродять по садку роздягнені та в одних сорочках, декому роблять сонячні ванни (здебільшого по двічі на тиждень) no 1/4 або по 1/2 години (не більше), а після їх знов обливають (хворим на серце сонячних ванн не роблять). Холодні душі… роблять тут дуже рідко, зате часто електричні душі і ванни, усяку «фарадизацію» і т. п. Майже всім радять раз або двічі бродити по бігучій воді босоніж (або по морю з берега). Решта доповняється годівлею (5 раз на день, причому страва дуже добра), дієтою, кому треба (а взагалі тут дають м’ясо, іншим навіть тричі на день), гімнастикою, свіжим повітрям, масажем. Лікарств дають мало, хоча знаю один, що і вприскування миш’яку роблять… Ще роблять і парові ванни ревматикам, і єсть люди, що хваляться виліченням своїм тута…»

В письме от 24 мая 1908 г. Леся сообщает сестре, что директор санатория ждет Ольгу Косач, и работа у нее будет с 1 июня. Леся советует ей, как лучше добираться до Евпатории: «…краще їхати просто залізницею в Сімферополь, а звідти в Євпаторію можна або кіньми або автомобілем: тепер багато людей їдуть автомобілем, бо то хутко (всього 2,5 години їзди)».

Но сестра Леси так и не приезжала в Евпаторию, потому что в последний момент нашли другую кандидатуру на эту вакансию, чем поэтесса была очень расстроена. А тут еще и погода разочаровала Лесю: в Евпатории в 1908 г. стояло очень холодное лето, и поэтесса писала родным: «За Євпаторією дуже не жалуй, бо з нею щось сього року непевне робиться: всього два дні за весь сей час було гаряче, а то все так собі, а се з 1-го іюня і досі просто-таки холодно; воно то по термометру виходить +20°, +22°, але що при тому якийсь проникливий вітер з півночі, то в затінку майже неможливо сидіти, хоч на сонці часом і пече. Увечері з 7 усі ходять у пальто і костюмах», «Поправка моя, певне, через те йде так помалу, що дуже погане поки що літо – все вітри якісь різкі, а то й дощ… Не сподівалась я такого від Євпаторії!» В такую плохую погоду Леся пишет в Евпатории стихотворение «Хвиля», продолжает работать над драмами в стихах «В пуще» и «Руфін і Пріссціла».

Так завершился последний приезд Л. Украинки в Евпаторию. 1 августа 1913 года Леся Украинка умерла в городе Сурами в Грузии.

Встреча с Евпаторией подарила поэтессе вдохновение к созданию самых различных по жанру литературных произведений, здесь она восхищалась морем, испытывая любовь и признательность к нашему городу. Имя Леси Украинки увековечено в Евпатории: сохраняются дома, где жила поэтесса. На них установлены памятные мемориальные доски, ее именем названы улица и одна из городских библиотек, расположенная на ул. Интернациональной.

Екатерина ЧЕРНЯЕВА,
младший научный сотрудник
краеведческого музея.